Віктор і Галина Мацикури на тренуванні в спортивному залі тернопільського комплексу ”Алігатор” (фото: Леонід ТІТ)
32-річні Віктор і Галина Мацикури заснували в Тернополі федерацію бодибілдингу та фітнесу. Наприкінці минулого року на чемпіонаті світу в Твері Галина завоювала ”золото”, а Віктор став четвертим.
Із фітнес-менджером і тренером Віктором зустрічаємося у спортивній залі готельно-розважального комплексу ”Алігатор”. Він у майці кольору хакі й зелених спортивних штанах. Дорогою до тренерської кімнати розповідає про першість світу з бодибілдингу в Росії, де змагалися понад 400 учасників із 35 країн.
— Для мене найкращий показник форми — дзеркало. Але загадувати наперед не варто. Бодибілдинг більше схожий на конкурс краси — оцінюють не те, скільки кілограмів ти підняв, а пропорції тіла.
У кімнаті тренерів Галина прибирає зі столу папери.
— Ми познайомилися на Дністрі, на практиці після третього курсу в педінституті. — У нашій групі одружилися три пари з п’яти.
Раніше Віктор займався біатлоном та боротьбою, а бодибілдингом захопився на початку 1990-х. Галина грала у волейбол. До атлетичної зали пішла 1999-го.
— Уперше вийшла на сцену два роки тому на чемпіонаті України в Сімферополі, — згадує. — Серед глядачів оголосили конкурс на кращий біцепс. Віктор за кулісами кричав хлопцям: ”Дивіться, моя Галя на сцену полізла!”. Хоч вийшли тільки чоловіки, але приз — спортивну сумку — вручили мені. Досі з нею ходжу.
Мацикур на цих змаганнях здобув ”срібло”. За кілька місяців на світовій першості у Вільнюсі Галина посіла четверте місце, а Віктор — восьме. У парі тернополяни завоювали ”бронзу”.
Віктор збиває у пластиковому шейкері білковий коктейль.
— Вип’єш склянку — і можна не їсти, скажімо, шматок курки. Але без м’яса не обійдешся, за день з’їдаю до кілограма, — каже він.
У денному раціоні родини — кілограм каші, півбуханки хліба, десяток яєць, салати, риба, два-три літри кисломолочних продуктів. На харчі витрачають майже всі гроші.
— Нам часто кажуть: ”О, та ви жирно живете — м’ясо їсте часто”. А мені варене куряче філе без солі швидко набридло, — розказує Галина. — Під час підготовки до світової першості найбільше хотілося морозива та пиріжків. За день до виступу робимо ”вуглеводне завантаження” — їмо рисову запіканку з яйцями, сухофруктами і замінником цукру. Енергію підтримуємо чорним шоколадом. Я до Росії кілька десятків плиток везла, навмисне перемотала скотчем, щоб до часу не відкривати. Та митник примусив розрізати пачки — шукав наркотики. А після змагань замовили в ресторані картоплю фрі. Але в Росії її смажити не вміють — ледве доїли.
